stefan_blog (stefan_blog) wrote,
stefan_blog
stefan_blog

добре, що Ви цього не бачили:





http://stefan_blog.liejournal.com/.: охо-хо! тепер ще буде місяць цим хвалитися ! - до наступного разу )

цим





(а у небі кружляє Яструб, чи то, Сокіл - полює собі на щось, на мишей у полях...думаю, треба поки що йти у його напрямку - якраз по дорозі, а потім завертати поближче до траси)
а починалося все так: http://s664.photobucket.com/albums/vv1/Stefan_Khrabrov/Album/?start=140 ;)


а десь на n-кілометрі я поняв, що "(цитую) Кохання - це якесь невиконане завдання з минулого життя",

на тому ж n-нному кілометрі я поняв, що нічого не поняв

а десь на кургані (там була малюсінька нірочка - як у лисиці) - загубив кепку

(та чо там, я вже 5 років її носив)

назад вже не повертався...

зате по дорозі мені стрінулось плем'я хижих соняхів...



вони остервеніло чіплялись головами за будь-яку одежу - навіть за куртку,

я намагався пройти мирно, не скорочуючи їх популяцію (бо, підозрюю, їм цього й не требу було- вони вже так висохли на Сонці і їх давно ніхто не лускав),

пару "голів" взяв собі в полон

а поле величенько! ні назад втікти, ні в сторону повернути - всі вони кусаються і намагаються "самогупнутись" об пузо,

(ну а я же з миром - так і уявляв, як на тому кінці (а мої "виляння" добре було видно з окрістних сіл) мені піджидють сварлива тьотка чи суворий колхозник - так тебе і так, туриста, весь врожай нам поваляв, видиш, води не вистачає? - а я нічо, я сім'ячка розносю, щоб вони далі росли". Ну, нічго, обійшлося. ніхто навіть не звернув увагу як хтось там через поле дерся..)


огородами вийшов на якесь село на одну вулицю на три доми



першочергова задача - чому я ще з вигорілого поля пішов на ознаки споруд та господарських будівель  добути трохи води

якась бабця з перекошеним ротом, що втройом з сусідами (такими з почавленими життям бабцями) засідали за столом біля колодазя (у подвір'ї - худущі курчата, пі-пі-пі, навколо мене збіглись, кажу: може їм соняха? - вони такого не їдять), тільки й спитала:

- Ти звідкіля тут узявся?

- Я від траси віддалився.

/// о, здається, згадав вірш, який я читав уві сні (я інколи у снах дивлюся твори мистецтва, яких не буває, або проглядаю Ваші журнали - Ви не проти?), при чому другий куплет я не дочитав, повернувшись і намагаючись запам'ятати перший. так і перший забув :)

Пилюка залягає в тишині,  (ну, перше щось таке)
розстав нас по коридорах, (мається на увазі - по боєвих позиціях, як спецназівців),
О, мій Аллах єдиний!*

* це при тому, що, судячи по переписці, які я читав,стилем і почерком нагадуючу XVII-XIX вік, писав один-гей-масон(-Ньютон) іншому.

але це вже неважливо, так і забулося що у другому куплеті діялось, саме згадалось що у першому...

давно я не читав там френдленту - свідомість перемикається на бачене по телевізорі (наукова передача про хворобливого Ісаака Ньютона на History-channel) і на комп'ютері (коли вперше за довгий час - а я ж е в о ї н - заграв у космо-інопланетний шутер, якось підозірливо покосився на френдленту - а я ж так само себе поводжусь, ігри, ігри...). так, на чому ми там зупинились?\\

- МОжна у Вас води напитись (а сам не кажу, що в мене півлітровка з святою водою, і ще бруд, і ще глина...), у мене посудина з собою.

і дістаю фарфорову китайську чашечку з китаяночкою:



фу-у-уу-уххх, Е-е-еЕ-е-е...

трошки глиняста.

питаю, де там траса поділася, я хотів трішки зрізати (бачу же, що траса все рівно ішла під уклон, а до Миколаєва, думав, можна і по бездоріжжю добратись.

отак-тово

йти тією і тією догорою, і вийдеш.

нє, думаю, знову зрізати...



ноги і так, на той момент, вже ледве нсти, а тут ще 2 кіла затрачати по прямій...

пішов по паралельній, рухаючись вгору (трохи - в напрямку траси), куди доріжка виведе...




 * * *

натрапив на приватне господарство, гуси, при виді мене, вилізли з води і повтікали у зарослі

а я то чо, я побачив воду .... 


коли нарешті стрінувся господар (я його й раніше побачив, але він пропав з виду - дуже хотілося ще води напитися), питаю,

- що це у Вас таке? басейн робите?



- Та ні, то мальків виращуєм.

А, кажу, рибне господарство. Питаю:

- А води у Вас можна?

(сам дивлюся на шланг, що іду у е чи то озеро, чи то іпровізовану велику калабаню)

- Так, можна прямо звідти, тільки вона у нас землиста, так ніого, хороша.

Кидаю свої речі: 



дістаю фарфорову кружку.

Трошки поговорили про людей. про політику. про Юлю Тимошенку, яка всім обіцяла ідтримку малому бізнесу, а документи на реєстрацію коштують кілька тисяч.

Сам чоловік бачив мене біля КПП, як я по трасі йшов.

Ну, уже знайомі.

Ну, будете в Кийові, навідуйте! Може, й стрінемось...

пофоткав:









щиро подякував, розпитав дорогу, і пішов далі.

(дивне я враженн сприйняв, можливо, з Києва...)

по дорозі, коли вже ніхто не бачив







окрім корів та погонича на іншому боці,



заліз у воду

:





оооооХ...  як остудився............




лише по ноги, але ж в цьому і кайф:







да, всіх, з якогось моменту, стало хвилювати: "а де ж я ночувати буду?"

а що, я збирався?

до Миколаєва залишалось всього-нічого - двадцять кіло траси,

але взнав я цю новину, коли вже на трасу видерся, а поки...











моя рука така (захотілось сфоткати)






(той самий стовп)

...цікаве селище - гробки прямо біля самого села:



при чому, населення некрополю виглядає ледь чи не більшим за саме село:



(єх, яке роздольє для некромансера!)


як виявилось, це славне місто-герой "Кисілівка"



хлопці з лавочки усім Вам передавали привіт,цікавилися моїми дівчатами,

вони, теж, бачили як я по трасі йшов, мимо Чорнобаївки

пивом угостили, пропонували вино - але я відмовив,


(// тепер в мене знайомі ще й в Киселівці,д звонили, коли я вже в поїзді був, хвилювались, питали як добрався //)
по дорозі на трасу:













думаю, та ну його! гроші є - навіть без грошей - лови машину й нумо звідси, ноги вже відвалюються!

а ні

"УГОВОР ДАРОЖЕ ДЕНЕГ ;)"



ніяку попутку я з весь час подорожі так і не піймав, за винятком тих трьох разів, коли мені запропонували САМІ, несподівано 

ітого, з 67 км 7 км (чомусь мені ця цифра здається праильною - точно не рахував, але приблизно - виходить) проїхав на попутках, при чому



останній кеме - на маршрутці, яка о 4 ранку слідувала на вокзал по такій вулиці, яка підозріло нагадувала точно таку ж, з якою я почав свою Мандрівку у Херсоні (питаю: де Миколаївське шосе? -Там довго. Туди-но і туди - Мені треба назад на вокзал, я звідтиля прийшов, скажіть, де находиться сама траса, мовби, якщо йти сторону самого Миколаєва. - А, тоді Вам треба на автовокзал...) - пильну і довгу, з магазинчиками-складами ("залазь, говорю!", безкоштовно взяв)

так, самі розумієте, що мапа тут нідочго - я просто йшов максимально по короткій прямій (БО петляти вже б ноги не видержали), а мапу в останній раз бачив у Євпаторії (ще думав, гади, друзі там лишились, ща зайв 2 дні мають змогу віддихнути!)



та, взагалі, думаю, під кінець відпустки треба щось таке зробити, що би запам'яталося...

зате, потім, на мені вже не хотілося ні в Одесу, ні в Дніпропетровськ (ні в Турцію, ні в Африку...) - тільки б в Київ добратися ;)




на цьому місці траси я чекав довго, бо далі було димно, тому я чекав, марно сподіваючись спіймати попутку (поля горіли, а що ви хотіли..)


(фоткати було нічого - ну не ж димвоу завісу, через яку мені таки було іти...)

потім пішов далі...
а взагалі, до Миколаєва лишалось всього-нічого 20 кіло (чому саме Миколаїв? Навіщо я туди поперся..?" )
я швидко, але тяжко ступав







підходжу до ЖД -переїзду (підбираю.ся чагарниками)









придорожній готель "Тамплієр"







помився, перепакував вже пірвані пакети з речами



підкинули у вантажівці на кілометр, самі ж запрапонували побачивши мене на бензаправці (мобіла у водя - така ж як і у мене перша, стара,; перекинулися парою слів про життя, наскільки могли встигнути...хай Ваші мрії збуваються - реалізовуйте їх!")







скільки їх,..скільки їх...за всю дорогу прйошов десь 7 заправок, з деякими (з охоронцями,  злюдьми) навіть розговорився


на одній "збув" залишки - півкіло кізілу, який Леніка мені подарувала багато в Криму ;) (в усіх селах Південної України та у моїх подорожніх не знають що таке "кізил"!)


Перехресні лінії ,перехресні лінії...








по дорозі на мосту стирачла газета - як мене навмисне дожидалась:


















отут я чекав півтори годин - сил уже було далі не йти
але ніхто, з гадів, так і не зупивнвся ;)
решту, сім кіломентрів, по безросвтінй темряві (і , щоразу, шорохи по кущах  дорогу перебігає багато тварин, їжачки там. жабки) довелося долати пішки, під пісні та під ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ! (який в мене асоціювався. прямо, з чимось жінчоим)



ага, до Одеси можна було дійти звідси за таку ж відстань+20 км, як я пройшов :)








Славетний Миколаївський полігон - праворуч


у темряві підсвітив табличку -таки дійшов, о 4.53.
збирався виспатись до ранку -




впав на (люб'язну постелену) лавочку,


але через пывгодини впав,

ы вирышив будь що на дерев'zяних ногах дійти до вокзалу



на одный, попередный бензолколонцы (там у Миколаэвы пройшов ъх двы) водый запропонував мене пыдвезти -
але рухався він у зворотньому напрямку до Херсона ;)

куди до вокзалу? - прямо і наліво




гарно у них висадили




залізничний шлях - колія, мені далі

останній кіломентр мене підібрала вранішня маршртка - дідок (відмахнувся від грошей) - сам окликнув, "залазь!" , знає, куди я прямую

я був радий...я був радий...





перший! найблтижчий ! квиток до Києва! 
чекати 3 години....














газету - про браву службу і героїзм міліції,
і про одного мандрівника, що пішки з Москви дійшов до Уркаїни і живе аосцільно - сам по собі,
залишив там же, на вокзалі.

як я був радий лягти, попити чаю, закусити помідорою, пригоститися бубликом - прості життєві радості, все за 11 літ ("найобки...") попалило, пройшло....

ЯКИЙ Я БУВ РАЖИЙ ЖИТИ!!!!!
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 5 comments