stefan_blog (stefan_blog) wrote,
stefan_blog
stefan_blog

Сердешне

У 2006 в мене стався злом. Злом-облом-втрата ідеалів, як завгодно.

І разом з тим – світ постарішав. Поблекотнішав-повітшав-потупішав – саме коли я приготувався на повну у нього вступити.

Не склалося – тільки я почав відчувати дорослу серйозінсть – і відповідальність за власне життя (та взаєминостосунки з іншими) – одразу напала темрява, самотина, неактуалізована раніше хандра – захотілось назад сховатися у «лялечку», у домашній світ, у літ-кіно-герої і героїчні світі. Але не склалося. Простягнувши назовні мордочку – я не зміг назад повернутися. Минуле лишилося за сірою пеленною безперервно ностальгуючих образів.

Весело. Та ще й музика нова з’явилась у прокаті – яку я невзлюбив, бо вона в мене асоціювалася з «вершковим» бомондом (ух, як я ненавидів…ага, «синдром Шевченка»).

Отже, ситуація виявилась така – що ні до книжки повернутись, ні Володар Кілець пееглянути – все видається вбите та сіре, а страждання Гаррі Поттера у Кубку Вогню – відчуваються стократ болем у сердці, це ж я себе відчуваю покинутим і приреченим на казна-що…нюні-нюні…

Для справедливості слід зазначити, що подібний стан (важкий – але проходимий) був викликаний радше невдачами на особистому фронті (ну, це таке – дурний був)– а також першими крочками на Шляху Сердця (як я це зараз назвав – своє патологічне бажання всім допомагати, хоча б – добрим ставленням, і намагатися виправити їх проблеми – хоча б, на рівні порад…). Я зустрів бабцю – жебрачку, одну із тисячі, якій не зміг зарадити, чию історію я вислухав – але не зміг ні змусити звернутися у відповідні служби, соціальні, юридичні, або знайти хто б нею замість мене зайнявся (цього я спершу і прагнув - тому нічого й не вийшло); ані «просвітити» на рахунок її власного становища – що можна казати, якщо її життя суцільно заполонили бандити – відібрали півквартири, родича «забили» (оці недоуточнені слова – ще більще підтруювали душу), у лікарні – загниває нога і главлікар-басурманин (скоріше за все – індієць) – вже не вперше переписує майно своїх неспівнарозуму паціентів-«доходяг» на лікарню, прикуповуючи вже чи то п’яту-чи третю на рахунку машину (невідомо іще як ці одинокі пацієнти спроваджуються на той світ). І в лікарні – жодного нормального ставлення, всі тільки й вимагають гроші (за перев’язку бинтів - 2 грн.). Це, звісно, зі слів тієї бабусі. Перевірити - знайти цю лікарню – якось не довелось, зате дуже довбався, шукаючи правозахисні сайти та будь-яку «опитну» інформацію на цю тематику (знайшов бозна-скільки телефонів і пенсійних організацій – але кількість їх на той час викликала у мене сумнів – у реальній ефективності). Так склалося, що все життя їй попадалися «бандити» (пізніше, я зрозумів, що це Карма)..

Оскільки я все на той час намагався все доводити до кінця (це був ще не Шлях Сердця – а Шлях Впертості…) – й цю проблему я вважав що є шанс якомога швидше вирішити, на днях, впродовж тижня (пізніше, на цих самих «моментах» я рік «ловився» у хибних сподіваннях на рахунок Пташиного Ринку і Бородянки, видно, нічому я тоді ще не навчився…) – а тому примарна атмосефера Надії ще якийсь час вовтузилася на моєму робочому місці – а потім, зникла, як тільки я поміняв інтерес – дозволив собі розслабитися у звичній «обстановці», відклавши почату робуту (писанину листа, що цікаво, що було б якби листа Президенту я таки написав?) –дивитися «Сімсонів» (це – у часи справжнього Життя!? Знову повернення до «істоків?» ,- щось на зразок могло  прогарчати у мене всередині).

Потім – день-два безпутьової біганини – і неначе хтось виніс вирок: ВСЕ. Я ще нічого не встиг зробити, а вже закрався думкою: ВСЕ, так далі їй і мучитись…

І з тих пір сам – довгий тривалий час, почав мучитись, переживати, марити тим «маньячним-жебрачним» життям, неначе затягнувся у чорний вир, видноколо жебраків і маргіналів – осадків суспільства – і почав бачити життя якщо ще не їх очима - так з позиції жорстокого відношення Світу до всіх слабких (слабовольних…) і беззахисних – то вже точно. А тут ще історію почав вчити про Древній Рим, та про Древнє рабство…Короче – попав.

Я ще деякий час намагався щось нарадити, вдумайтеся в ці слова: Н А Д А Т И І Н Ф О Р М А Ц І Ю, куди слід звернутись (Адміністрація АПУ і Звернень громадян – ще не здавались мені такими «безфартовими варіантами» - обов’язково ж,щсь мали вдіяти, вислухати, вказати - куди звернутися кудись-там далі, чи не так? Таким чином, я їй набрид ще більше, ніж запах її прогнивших ніг (не раз була операція) мені врізався у пам'ять - і викликав шалені приступи каяття і спокути щоразу, коли я думав (ой, краще б я не думав!) як все могло скласлтися – припинитися це кошмар – якби я цілеспрямовано допоміг їй – відкинув зовнішні спокуси – зберіг чистоту сердця і помислів (останнє – найважливО! Розумій тоді я, що всі ці реалізації – приїсходять із темних таких вот думок, що місяцями-роками тримають нас у полоні, ведучи на повідку у темному лабіринту, мов засліпленного в’язня – можливо б, все по іншому склалося у мене, як і у всіх інших, «відчаївшихся»…Можливо, такий досвід був потрібен – щоб його пережити – і вижити).

Ось так, називається, почали Сповнене Сил і Успіхів Нове Життя, хи-хи…

Пізніше, не знаю, до чого б це призвело – оце шалене «вовтузіння», але впав перший сніг – я ліг під ніж операції, щось там саме знайшли по часті «лишніх вен» (пізніше, я дізнався, що всі болячки можні лікувати «нетрадиційним» способом – тобто, дешевим, справжнім - і безвідмовним). На той час я вже був готовий піти на все – і не так вже сильно цінував свою Жизть, щоб переживати з приводу наркозу …Айййть! (лікар-хірург казав, що при введенні речовин я матюкався…). А прокинувся я вже в інших умовах – сам «полуінвалід» - долаючи шалені болі, переміщався з швидкістю черепахи на старості. Саме  тоді я познайомився з двума старожилами-пацієнтами і, не забуваючи ділитися печивом (від якого вони, звісно, відмовлялися) лишив по собі приємні спогади - і надію на нашу молодьож ;)... Самі собою відпали «мрачні загрозливі проблеми» - я відчув, що мене як одрізало од них, я нічого не можу вдіяти – сижу тут, у лікарні, і вони мені нічого не можуть зробити – я ж прооперований – а значить звільненний, «на отдиху»…Хоч отримав довгожданну відпустку від своїх кошмарних денновидінь…Все ж дивно – хто мене постійно штовхав на сумасбродні – обов’язково «відчайдушні» дії, щоб потім мене внутрішньо принизити – і поглибити і без того депресію?

Перша версія: я сам. Так , у кожного з нас є Темна сутність – Тваринняче начало, так би мовити. У приструненні його спокусливих позивів – і відмежуванні від нав’язливого «радіофону» - легіону думок, і полягає звільнення від внутрішніх оков (драконів, демонів) - і відкриття Свободи, в першу чергу – для творчості Душі…

Друга версія – хтось «підсосався». Але підтвердження цієї версії на рахунок себе я не находжу, тому схиляюсь до прокляття чи самопрокляття, щось типу як у «Нічній Варті»)…

А то вже ладно, як кажуть – діла мінувши. Все, що не вбиває – робить нас сильніше ;) (кривенька-кривенька, у стилі 2006, посмішка).

А потім я, пролежавши тиждень і ще кілька днів (як тільки вщухли болі – стали відчуватися лише вночі різкими хватами - і при необережних рухах удень) – поперся на танці, які через операцію й так пропустив.

І, зберігаючи акуратність, долаючи час від часу «зачепляний біль» (нервово-чутливою стала вся ліва нога, і довго ще «чулась» :) – продовжив улюблене заняття, на яке сам не знаю – чого пішов (а, ну то уже особисте…).

Отже, Люди – будемо браттями, адже нещастя може статися з кожним і з нас! Не впадаймо у депресію, у похмуріі думки – це може бути вигідно усіляким темним сутностям – навіть нам самим, з позиції какодемона – твариняннячого начала. Чистота думок – запорука чистоти помислів – а, відтак, і дії!

________________

Навіть дивно, як стрімко змінився кут зору у 2006 - я ще намагався грати у комп'ютерні ігри (ховався у свій заповідник настрою та живих образів :) - тому, мабуть, й відчував депресію, бо ДУША ПРАГНУЛА ІНШОГО...

Чому так? Мабуть, я нарешті покинув "лялечку" і вирушив у Путь - для повного щастя не вистачало хіба що покинути Дім - але щоб жити самостійно я ще був неготовий (а тому щораз попадав у обтяжуючий полон домашньої гравітації - з надлишком жрачки та  зовнішнього комфорту, в той час як у душі панували паморозки...).

А Шлях Серця та Шлях Душі я потім таки знайшов… але про це - вже якось згодом ;-)

Tags: 2006
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 21 comments